Posted: 22 Jun 2008, 14:37
by володимир
мусимо зрозуміти що є добро і зло...
А зараз зла дуже багато,з ним потрібно боротись- робивши добро,треба вміти простити,вибачитись,подякувати,поганого слова не говорити,відчувати жаль за вчинене зло-гріх.
"любити ближнього свого як себе саму-(самого)"
Головне не чинити зла, і зло відступить.Спокуси є і будуть але потрібно вчасно сказати своє Ні!
Дуже багато залежить від компанії,недаром кажуть яблоко недалеко від яблуні падає.
З ким поведешся - й того наберешся.
Можуть бути друзі які за дискотеку не забувають щотижня, а може й дня,а можуть бути й такі, які думають в який би храм ще сходити? Якому ще бідному я не допоміг?
На дискотеках крім кількагодинного задовлення,зранку болить голова.Душа кричить годі вже! та ні мені мало бо друзі кличуть,щоб так кликали до церкви.Та нащо нам церкву - там нудно (думають) і не лише вони,так і я думав колись.Мабуть треба робити що подобається,а ми деколи думаємо чи Господу Богу це до вподоби що створив усе?
Хіба спасіння душі полягає де і на якій вечірці був(була).З ким востанне чужоложив(ла)-одна із Божих Заповідей-Не чужолож! А потім думаємо коли вже сім'я,щось це вже не така любов,а яка там може бути любов коли це не любов серцем,а тільки похоті тіла.З Богом жартувати не можна.Він безмежно люблячий Батько-Творець,але може зненацька запалати гнівом,і цей гнів обернеться проти дітей вже наступного покоління,і страдають невинні нівчому діти за от таку необдуману поведінку-(я вже трохи з досвіду життя)і це реальність,бо Бог як благословляє до тисячного роду то й проклинає до 3-4го.Ось чому потрібне покаяння і часта Св. Сповідь потім вже Св.Причастя.
"Небо й земля минеться але мої слова не проминуть"-слова Ісуса Христа.
І справді минуться й дискотеки й все наше життя.Не так важливо скільки того життя, проте важливо як то життя прожити.Якщо живеш з Богом-то й легко прощаєшся з усім цим швидкоминучим,якщо ні-стаєш нужденним в годині смерті, бо не знаєш що буде далі.
А далі буде суд Божий,спочатку особистий, потім Страшний Суд.Хіба візмемо з собою багатство в могилу? -Ні візьмемо тільки або добрі діла або погані.
І отримаємо за це або вічну нагороду-Рай або вічне нещастя з якого вже немає вороття-пекло.
Господь Бог настільки полюбив людей що Сина Єдинородного на смерть видав.А ми цього не розуміємо,головне аби нам тут добре було,-думаємо а там ще побачимо.Що за недбалість і безтурботність...
ми своїми гріхами лише помножуємо наші майбутні страждання.У нас лише один ворог-диявол-з ним і потрібно боротись-молитвою,постом,самовідреченням.Думати про майбутній суд на який повстану.Що тоді скажу Господеві?...що всі так робили.Е ні,це не є виправданням, виглядає це так- всі губили душу то і я так роблю.Це неприпустимо.Якщо ж вони добро творили-інша справа...
насамперед потрібно приклад брати з Слова Божого-Біблії-і успадкуєш мудрість,Богопізнання,любов до Господа,любов до ближнього,терпіння,покори,милосердя,ласк-чеснот Святого Духа,стриманості,смирення...Бо Господь Бог через євангелистів Святим Духом ці Слова вимовив.
Тож і є Слово Боже,багато людей ігнорують Святе Письмо серед них був і я,який же я був самовпевнений віслюк не розуміючи Слова Божого.
Багато кажуть: ми Його не розуміємо,і справді,Його Сам Бог вимовив через євангелистів,але все ж таки це можливо при молитві до Господа щоб допоміг зрозуміти Слово Боже.
молитва до Святого Духа-Царю Небесний Утішителю,прекрасна молитва,Отче Наш..Богородице Діво радуйся,молитва до Пресвятої Трійці,Вірую - це основні щоденні молитви а є ще сотні а може й тисячі.А ми за них забуваємо.Як тіло потребує їжу, так душа потребує молитви.Молитва це невидима розмова діалог з Богом,в якій просимо,перепрошуємо,каємось,любимо,терпимо,дякуємо за все що робить для нас Господь.А може Він нам віку продовжив а ми цього й не знаємо, і не дякуємо.Тому треба дякувати Богу за все,навіть за прикрі моменти в житті бо на все воля Божа,і не в силах нам цю волю відвернути.Хіба що попросимо-щиро.
"Просіть та дасться вам, шукайте та знайдете, стукайте та відчинять вам"- слова Ісуса Христа.І ще "що попросите в Отця мого в ім'я Моє дасться вам".
Молімся завжди де б ми не були,навіть в думці,най нас Дух Святий водить,бо є й дух обману та брехні який від диявола,молімося щоб не впасти в спокусу,яких дуже багато,молімося за всіх - особливо хто найбільше цього потребує.Довірмо наші серця Богу через молитву,піст,покаяння - і Той сотворить.Не варто просити щось у Господа,крім навернення особливо коли ми у стані гріха.Покаймося, а вже потім просімо,а Пресвята Діва Марія то є наша Мати Небесна.Заступниця всіх християн перед Господом нашим Ісусом Христом.І Вона дуже багато робить для нашого навернення.Я тому свідок - Вона наша Мати,тому Їй безмежно вдячний і Господу Богу за таке навернення.І стараюсь допомогти й іншим побачити те Світло яке є Ісус Христос - наше багатство наша любов...!
далі буде...
Слава Ісусу Христу!
Posted: 01 Jul 2008, 12:54
by володимир
Lenok wrote:Всё равно, всё это ересь!
Об’явлення Пресвятої Богородиці в Меджугор’ї
Під ногами — жовте каміння і червоний порох. А навкруги — пишні квіти, виплекані виноградники, гранатові й оливкові дерева, смоківниці й родючі яблуні. За останні десятиліття Меджугор'я (у Боснiї i Герцеговинi, що входила до колишньої Югославiї) з бідного села перетворилося на модерне містечко з численними готелями і сотнею крамниць. На вітринах — фігурки й образки Божої Матері, вервиці, свічки, пляшечки на святу воду. В якийсь момент від кількості таких «торгових точок» починає паморочитися в голові. Приходиш до тями, коли бачиш, скільки людей різних рас потребують такого місця. Щороку мільйони паломників відвідують Меджугор'я, де упродовж 28 років щовечора являється Божа Мати. Тут можна вільно ходити серед ночі, хоча поліцейських не видно. Тут немає супермаркетів, розважальних центрів. Утім про «відірваність від світу» не скажеш. На вечірні у церкві різними мовами читають Євангеліє священики, які приїхали зі своєю паствою з різних континентів. В'єтнамці, ірландці, угорці, американці, чехи — успішні підприємці й наркомани, сироти і батьки з дітьми — їдуть сюди, аби збагнути волю Небесної влади.
Сходження на землю
Здається, тут ніколи не було миру. Понад чотири століття на теренах Боснії й Герцеговини панували турки. Потім землі входили до складу Австро-Угорщини. Після Першої Світової тут створили Королівство сербів, хорватів і словенів, а королем став серб. Сербія, як відомо, — «права рука» Росії у слов'янському світі. Католиків змушували відмовитися від Папи і навіть від латинського шрифту. 1933 року світ зранився праворуч і ліворуч від убогого хорватського села: українським Голодомором і приходом до влади Гітлера. А в Меджугор'ї парафіяльний священик встановлює на високій горі 10-метрового кам'яного хреста. У рік 1900-ліття Христового Воскресіння він посвячує Меджугор'я Спасителю, аби захистити від зла. Згодом уже в Югославiї (своєрiдному Радянському Cоюзi з аналогом Росiї — Сербiєю), на цю гору Крижевац потай ходили молитися селяни. Комуністи вбили після війни близько 17 тисяч людей у єпархії Мостар-Дувно, до якої входить Меджугор'я. Позбавили життя й меджугорського пароха. Загалом, у Боснії знищили сотні священиків. Мірьяна Василі-Цуккаріні у своїй книжці «Поклик Божої Матері з Меджугор'я» пише, що комуністи навмисно не розвивали економіку в Герцеговині, тому хорвати змушені були виїжджати на роботу до Німеччини, Швеції, Америки. Уряд таким чином намагався позбавитися від активних громадян. Дружини з дітьми залишалися вдома, чекали і молилися.
Наприкінці 1980-го в глуху парафію Меджугор'я переводять отця Йозо Зовко, який «тероризував» компартію, переконуючи молодь не вступати до неї. 24 червня 1981 року в монастирі неподалік Загреба він молився за свою нову парафію. У цей час на парафії сталося диво. Дівчата Мілка, Іванка і Мір'яна побачили над горою Божу Матір з дитиною у спалахах світла. Тоді ж видіння побачили 17-річна Віцка і два хлопчаки. «Діти вдома розповіли своїм батькам, що бачили Божу Матір. Батьки злякалися, мабуть, ще більше, ніж діти, — розповідає Тереза Гажіова, яка вже кілька років живе у Меджугор'ї і допомагає паломникам. — Кажуть: «Ідіть спати, яка Божа Мати? Ви можете до неї молитися, але бачити її неможливо!». А діти не могли спати цілу ніч». Іван розповідав, що так боявся, щоб знову не прийшла, що позамикав усі двері. Наступного дня діти знову пішли на гору, їх ніби притягувала якась сила. Разом з ними піднімалися батьки, сусіди, друзі. 25 червня всі, хто були на горі, помітили яскраве світло. Шестеро дітей побачили Богородицю. Вони спитали: «Як тебе звати?». Вона відповіла: «Діва Марія, Цариця світу». 26-го поприходили і мешканці довколишніх сіл. Коли всі вже спускалися з гори, Богородиця ще раз явилася Марії Павлович і сказала перше Послання: «Мир, мир, мир. Хай буде мир на землі. Між Богом і людиною і між людьми взаємно. Молітеся, постіться. Молитвою і постом ви можете зупинити навіть війну, світові катастрофи».
Поліція не забарилася. Дітей-боговидців відправили на обстеження. Член компартії Югославії Микулич привселюдно прокляв ченців, дітей і всіх мешканців Меджугор'я — «ворогів соціалізму, що готували контрреволюцію». За місяць прибули з Бєлграда таємні агенти в цивільному і під час обшуку знайшли в церкві триколірний прапор Хорватської республіки без соціалістичного герба. Священика в кайданах вивезли з села, а церкву замкнули і забили дошками.
Послання Богородиці
«Богородиця приходить до нас уже понад 25 років, щовечора, — каже Тереза. — Ніхто не може збагнути, що відбувається у момент явлення. Скільки комісій, учених, різних фахівців досліджували це. Але є межа, за якою людський розум виявляється безсилий». 25 числа щомісяця приходить нове послання від Богородиці через Марію Павлович. Вона записує те, що почула, на папір, його перекладають різними мовами і пересилають у різні країни. Візіонери розповідають, що відчувають її прихід спершу в серці. Тоді тричі спалахує світло. Богородиця приходить завжди на хмарині, з ангелами. Вона у голубому вбранні з білою накидкою. У неї чорне волосся, блакитні очі, корона з зірок. А в Різдво Ісуса — з немовлям Ісусом. На великі свята вона в золотому вбранні. Коли діти спитали: «Чому ти така гарна?», Богородиця усміхнулася: «Якщо хочете бути красивими — любіть».
Серед ночі з групою паломників піднімаємося на кам'янисту гору, де об'явилася Богоматір. Свічки, піснеспіви. Напрочуд спокійно, як у «сповільненій зйомці». Знаємо, що мир, в якому ніжиться нині душа, за кілька днів затиснеться болем. Ми знову опинимося «у звичайному світі». «Богородиця бачить все, що відбувається на землі між людьми, — при світлі дня розповість Тереза. — Страждання, хвороби, зневіру. Вона бачить, що сучасний світ у великій небезпеці. Тиха війна знищує людство». Богородиця каже, що дає людям 5 каменів проти Голіафа (у Старому Заповіті описується, як велетня Голіафа поборов боговідданий юнак Давид). Перший камінь — молитва серцем. Можна знати різні молитви, але так і не зустріти Бога у своєму серці. «Якось я була на дитячій месі, — згадує Тереза. — І священик каже: «Якби зараз до церкви прийшов Ісус, що б ви Йому сказали?». Піднявся маленький хлопчик: «Я спитав би: «Як Твої справи?». Мені стало соромно, я не знала, чи мені спало б на думку так запитати. Зазвичай говоримо тільки про свої проблеми: «Нам важко, Господи, поможи!».
Марія запрошує поститися серцем кожну середу і п'ятницю. Буває, ми у п'ятницю не їмо м'яса, але їмо смачні пироги. А піст — це доказ любові. Скажімо, у середу ми можемо поститися за людину, яку любимо, щоб вимолити їй якусь благодать. А в п'ятницю — за когось, кого не любимо. І помалу станемо чутливішими до потреб інших людей. Як почувається людина, яка 10 років не приймала душ? Так само чується наша душа, яка не очищується у сповіді, пояснює Тереза. Меджугор'я — це сповідальня світу. Тут відкриваються очі, серце. Над своєю душею люди, виявляється, мають працювати так, як на ниві. Якщо не виривати бур'ян — не буде квітів і плоду.
Вранці йдемо на зустріч з візіонеркою Віцкою. Сотні людей обступили веранду, порослу виноградом. Слова Віцки одночасно перекладають кількома мовами: «Богородиця хоче, щоб ми наситилися її миром. Вона каже: «Якщо ви молитеся за мир у світі, а у вашому серці немає миру — така молитва є марною».
Щоб Росія навернулася
Є в Меджугор'ї загадка. Візіонери свідчать: Богородиця прийшла, аби звершилося те, що вона оголосила в Фатімі. «Матінка Божа з'являється в певний час. Вона ознаменовує якісь великі події, — каже отець Анатолій Тесля. — У Фатімі в Португалії вона об'явилася перед більшовицьким переворотом». А саме — 13 травня 1917 року. У Фатімському посланні йшлося про загрозу, що насувається з Росії, і про необхідність навернення північної країни, охопленої безбожжям. Там ішлося про ІІ Світову війну, після якої комуністична диктатура поширилася на більшу частину Європи та інші країни світу. Про те, що святий отець багато страждатиме через це. 13 травня 1981 року стався замах на папу Римського Іоана Павла ІІ (одна з куль, що пробила тіло понтифіка, знаходиться в прочанській церкві у Фатімі). Замахом, за багатьма свідченнями, керували з Москви. Наступного місяця того ж року Богородиця явилася в Меджугор'ї. Чи прислухався світ до нових її послань про джерело істинного миру? «Коли в кінці 1989 року завдяки «оксамитовій революції» розпалася комуністична система, світ онімів. Багато людей у радісному засліпленні гадали, що всі труднощі минулого будуть легко подолані через розвиток демократії», — нагадував нині покійний організатор велелюдних християнських прощ Йосиф Марія де Вольф. Утім зло, яке рухало руйнівниками віри, нікуди не випарувалося. Нині воно надихає колишніх комуністів вже іншою ідеєю «вищості» — імперською.
Кожного вечора о 17.00 у меджугорській церкві святого Якова розпочинається вечірня. Великий храм заповнений, а також лави надворі, де транслюється служба для кількох тисяч, і павільйон, звідки в час молитви видно, як над горами заходить сонце. Величезну церкву для невеличкого села розпочали будувати ще перед війною. Архітектор, якого всі вважали диваком, приказував, що колись ця церква буде затісною. Дивина, але в Меджугор'ї немає жодного сліду від бомбардувань. Довкола на початку 1990-х серби здiйснювали «етнічні чистки», прагнучи зберегти владу над теренами колишньої Югославії, американці гатили снарядами по сербах. А на богомільне село, за розповідями очевидців, не впала жодна бомба. Меджугор'я — дивовижне протиставлення земній владі, яка ділить людей на раси, класи і конфесії. Провівши півдня у каплиці, де кожні півгодини правиться служба іншою мовою, бачиш, що в'єтнамці, афроамериканці, голландці і поляки однаковісінькі в час молитви. Тут відбувається зцілення серця, зраненого злом. Неподалік Меджугор'я є «Материне село» для дітей-сиріт і поселення «Чинакколо» для колишніх наркоманів та алкоголіків. Через численних паломників зцілюються і «пострадянські» суспiльства, в яких за норму починають сприймати прості цінності, про які Меджугор'я лише нагадує.
«Географічне розташування Меджугор'я є ідеальним для поширення глобального заклику до миру, — пише Мір'яна Василі-Цуккаріні. — Маленька католицька парафія, невідома світові, яка відчула тиск тоталітарного атеїстичного режиму, була обрана, щоб прийняти небесне запрошення для примирення з історією і сусідами, представниками інших релігій, що мають спільне коріння... Небо прийшло до нас, щоб знищити релігійні, расові і класові упередження, насаджені тими, хто тримає у своїх руках владу і хто протистоїть спасительній силі Христа». Банально, але якби я там не побувала — ніколи б не повірила, що таке можливо. Сади на камінні, «майданівські» усмішки і відчуття, що над тобою не «уряд, партія, податкова», а Небо...
автор Ярослава МУЗИЧЕНКО
Номер 027 за 13.02.2007
джерело інформації
http://www.umoloda.kiev.ua/number/857/161/31190/
Posted: 03 Sep 2008, 14:55
by володимир
Мирьяна Станислава Васили-Цуккарини
Зов Божией Матери из Меджугорья
Мирьяна Станислава Васили-Цуккарини / Зов Божией Матери из Меджугорья: Пер. с англ./ О. Голюбин, Н.Толоконников. М.: “София пресс”, 2003. — 288 с. ISBN 5-98068-015-2
Original title: Gospin poziv iz Medjugorja
Фотографии любезно предоставили: Информационный центр “Мир”, Меджугорье - Отец Габриэле Аморт, Рим (Италия), Пьетро Якопини, Фермо (Италия), “Gebetsaktion”, Вена (Австрия), Мария Васили и Винко Драгичевич, Меджугорье
© Mirjana Stanislava Vasilj-Zuccarini, 2000
© ООО “София пресс”, 2003
Праздник Иоанна Крестителя
В среду, 24 июня 1981 года отец Йозо и францисканские сестры в Клоштар Иванич, недалеко от Загреба, молились вместе за его новый приход, которому угрожали различные опасности. Уже несколько раз монах безуспешно пытался дозвониться до своего капеллана, отца Зринко Чувало, оставшегося в Меджугорье. Он не знал, что молния ударила в дом общины и что он сгорел; в этом доме находилось почтовое отделение и новая дискотека для молодежи.
С раннего утра жара в Меджугорье стояла невыносимая.
Две девушки: пятнадцатилетняя Иванка Иванкович и шестнадцатилетняя Мирьяна Драгичевич из Бьяковичей, деревни рядом с Меджугорьем, пошли погулять, как обычно направляясь в Перкушу, местечко за деревней у подножия горы Крница. Иванка скорбела о своей матери, которая умерла менее чем за два месяца до этого. Ее отец работал в Германии, и она приезжала в гости к своей бабушке со своим старшим братом и младшей сестрой. Она посещала среднюю школу в Мостаре. О ней можно сказать, что она добрая, мягкая, искренняя и уравновешенная девушка.
Мирьяна, другая девушка, приехала из Сараева к своей бабушке в Бьяковичи на летние каникулы. Она жила в Сараеве. Там она ходила в пятый класс средней школы. О ней можно сказать, что она тихая, но твердая, сдержанная и мягкая — нормальная девушка.
Подружки свернули на дорожку, ведущую из деревни на гору Крница. На обратном пути Иванка инстинктивно повернула голову направо, и смотря наверх на местечко под названием Подбрдо, увидела фигуру молодой женщины, залитой сильным светом. В изумлении она закричала:
“Смотрите, Божия Матерь!”
“О, да... Божия Матерь! Пошли!” - Мирьяна сразу прервала ее, и не останавливаясь, чтобы посмотреть вверх, она пошла дальше. Спотыкаясь, как будто в трансе, Иванка пошла за ней, и сердце в ее груди сильно билось.
Перед тем как они вошли в деревню, они встретили тринадцатилетнюю Милку Павлович, которая сказала им, сияя от радости: “Пойдемте со мной за овцами”. Они пошли с ней. Иванка умоляла подружек вернуться на то же место, чтобы посмотреть, была ли там молодая женщина. Девушки согласились последовать за ней, желая уверить ее, что она ничего не видела.
В тот момент, когда Мирьяна и Милка дошли до подножия горы и посмотрели вверх на высоту ста метров, они тоже увидели Божию Матерь. Мирьяна отметила, что на Ней платье не из современной эпохи. На ее руках был младенец. Иванка была абсолютно уверена, что это была Божия Матерь.
Когда они стояли там, как вкопанные, созерцая небесное видение, двоюродная сестра Иванки, семнадцатилетняя Вида Иванкович по прозвищу Вицка, только что проснулась от дневного сна. В то душное и жаркое утро она приехала в Мостар, чтобы подготовиться к экзамену по математике. Вицка, четвертый ребенок из восьми, жила в Бьяковичах со своей матерью Златой и ее братьями и сестрами. Их отец Перо работал в Германии.
Все любили Вицку, потому что она была радостной, искренней, дружелюбной и, более того, щедрой. В тот день, проснувшись она пошла встречать подружек на обычное место. Как только она подошла к ним, Мирьяна показала пальцем вверх и сказала:
“Смотри, Божия Матерь!”
Вицка ничего не увидела. Подумав, что подруги над ней подшутили она побежала к деревне, где села на камень и заплакала. Вицка была так расстроена, что не знала, что делать; всё, что она могла делать, – это плакать. Как ее подруги могли так шутить по отношению к Божией Матери?
Она еще не успела успокоиться, как подошли два парня: двадцатилетний Иван Иванкович и шестнадцатилетний Иван Драгичевич. Иван ходил в девятый класс средней школы, он был робким и замкнутым, и он был старшим сыном фермеров Златки и Станко. В руке он держал сумку, полную яблок, и дал одно яблоко Вицке. Девушка отерла слезы рукой и повторила, что ее подруги сказали ей о виденном на горе, и она позвала их с собой: “Пойдем со мной туда. Мирьяна говорит, что Божия Матерь сейчас находится на горе Подбрдо. Дело не в том, что я не хочу Ее видеть, а в том, что я боюсь идти одна.” Они пошли с Вицкой, и когда они подошли к Мирьяне, Иванке и Милке, то тоже увидели таинственную Женщину.
Младший Иван, испуганный увиденным, бросил свой мешок с яблоками и побежал в страхе к деревне! Старший Иван сказал, что он видел движущуюся фигуру в белом. Вицка ясно увидела красивую Женщину. Она заметила на ней серебристо-серое платье, блестящие черные локоны, спадающие под черной вуалью. Ее глаза были цвета небесной синевы, ресницы – черные как уголь, рот маленький, с красными губами, симметричный, в форме сердечка, щеки розового цвета. Вокруг Ее головы она увидела венец из двенадцати звезд, ни к чему не привязанных. Таинственная Госпожа держала на Своих руках ребенка, покрывая Его вуалью, а затем снимая ее с Него. Ее ноги были прикрыты длинным платьем. Она стояла на мягком облаке, парившем над землей. Мирьяна тоже увидела молодую Госпожу с ребенком на Ее руках.
Прекрасное видение поманило их рукой, тем самым попросив их подойти ближе. Они переглянулись и зашептали в страхе:
“Она зовет нас, но кто смеет подойти ближе?!”
Девушки боялись, но их сердца трепетали от радости и счастья. Не смея подойти ближе к волшебному месту, они просто смотрели, пока Она не исчезла. Их сердца ликовали от восторга и счастья.
Вицка и Милка возвратились в деревню прежде других и вбежали в дом Милки. Они увидели там только пятнадцатилетнюю Марию, старшую сестру Милки, учившуюся на первом курсе школы парикмахеров. Их мать Ива тоже жила там. Их старшая сестра была замужем, а ее отец Филип и три их брата работали в Германии.
Мария была очень стеснительная, тихая и осторожная. Она посмотрела с изумлением, когда Милка и Вицка ворвались в дом. Задыхаясь от восторга девушки стали рассказывать о том, что они видели Божию Матерь на горе Подбрдо. Сердце Марии сразу же стало бешено биться, она была так возбуждена, что не смогла сказать ни слова. Чтобы скрыть свое возбуждение, она стала смотреть в пол, но ее лицо, загоревшееся теплой, таинственной улыбкой, показало, что в глубине души она поверила тому, что она услышала.
Мирьяна не могла держать в себе то, что она испытала. Она вошла в соседский дом, где две девушки смотрели телевизор, и сказала им, что видела Божию Матерь на горе несколько минут назад. Одна из них, маленькая Йела, побежала к матери, чтобы рассказать ей эту новость. Она ворвалась в дом и закричала: “Мама, мама...” Ее мать, читавшая розарий с младшими братьями, приложила палец к губам, требуя, чтобы она помолчала. Йела села рядом с ними и присоединилась к молитве. Когда она закончила молитву, она сказала матери, что Пресвятая Дева явилась на горе Подбрдо. Мать сразу же поверила своей дочери.
Как только Мирьяна вошла в дом своей тети, она сказала ей о том, что она видела на горе. Ее тетя посмотрела на нее молча и немедленно позвонила своей сестре Милене в Сараево: “Хвала Иисусу, сестра, я должна тебе кое-что сказать, но я не знаю, как это выразить. Твоя Мирьяна говорит, что она видела Божию Матерь на горе Подбрдо!”
Хотя мама Мирьяны была встревожена, она задала своей сестре хладнокровный вопрос: “Какое твое впечатление по поводу состояния Мирьяны? Как обычно или что-то у нее не все в порядке с психикой?”
“Она выглядит совершенно нормальной.”
“Тогда она, должно быть, сказала правду, она никогда бы не посмела играть в игры с Богом!”
Родители и многие родственники Вицки, Иванки и Милки пытались успокоить боговидцев и привести их в чувство: “Тихо! Вы не должны так говорить. Уважайте Божию Матерь. Быстро идите на исповедь!”
Были и те, кто смеялся над ними и поносил их: “Кто знает, что вы там на горе увидели! НЛО или привидение? Вам надо было поймать его!”
Она вернется?
На следующий день рано утром Иванка, Мирьяна и Вицка пошли на поле собирать табак. По дороге домой, мокрые от пота и усталые они встретили несколько мальчиков, которые, когда они проходили мимо, кричали: “Пресвятая Богородица идет!” Они не обратили внимания на слова мальчиков и ничего им не ответили. В тишине и глубокой задумчивости они спросили себя, увидят ли они тоже самое, что видели вчера вечером, когда они ходили к холму Подбрдо.
Мать Вицки, Злата, попросила механика Маринко Ивановича и соседей проводить детей: “Пожалуйста, сходите и посмотрите, что происходит. Я не хочу, чтобы случилось что-нибудь плохое. Что я буду делать одна со столькими детьми?”
Маринко, работавший механиком в Читлуке, жил с родителями, женой и тремя детьми в Бьяковичах. Он согласился сопровождать боговидцев, потому что он сразу понял, что с ними должен пойти взрослый человек, который сможет защитить их в случае необходимости.
Милка тоже хотела идти на холмы, но ее мать сочла, что она слишком мала. “Если кто-то должен идти, – думала она, — то пусть это будет Мария, старшая дочь. Она лучше сможет понять, что происходит”. Однако Мария сначала не хотела идти с Вицкой, Иванкой и Мирьяной, поэтому она извинилась: “Я не могу идти, – сказала она, – если вы увидите Пресвятую Деву, то позовите меня!” Вицка пообещала позвать ее, если они увидят Пресвятую Богородицу снова.
Около 6 часов Иванка, Мирьяна и Вицка отправились к склону холма Крница. Маринко с Шито и несколькими женщинами и детьми тоже пошли с ними. Старший Иван не хотел идти. Иван Драгичевич, убежавший прошлой ночью, присоединился к ним. По его словам, это было просто “коллективная галлюцинация или детская шалость”.
Было почти 6.30. Небольшая компания отправилась к холму Подбрдо. Иванка шла впереди. Мирьяна и Вицка продолжали разговаривать. Вдруг в то же время, что и вчера, Иванка повернулась и сказала: “Посмотрите, Пресвятая Богородица!”
Ее увидели три девочки, а также Иван и взрослая женщина, которая поняла, что Божия Матерь сделала им знак подойти поближе. Она воскликнула: “Бегите к ней. Разве вы не видите, что она вас зовет?” Вицка повернулась и побежала в деревню позвать Марию. Она нашла ее с десятилетним двоюродным братом, Яковом Чоло, который оказался там случайно, потому что обычно он не общался со старшими детьми. Он был смышленым, подвижным мальчиком, единственным сыном Йака и Анты, которые работали в Сараево. Он жил с мамой и наслаждался школьными каникулами после успешного окончания 4 класса начальной школы.
Оба, Мария и Яков посмотрели на Вицку с удивлением. “Пойдемте, пойдемте, идите за мной!” – кричала она, задыхаясь после быстрого бега с холма. “Куда мы идем?” – спросили они удивленно.
“Наверх, поторопитесь, Пресвятая Богородица там! Она ждет нас! Поторопитесь!”
Мария подняла сандалии, лежавшие на пороге и побежала за Вицкой и Яковом наверх холма. На полпути Вицка сказала им, что Пресвятая Богородица была наверху. Они ничего не видели, и Мария хотела взобраться повыше, чтобы присоединиться к Иванке, Мирьяне и Ивану. Когда они поднялись туда, Вицка увидела Пресвятую Богородицу, просившую их подойти поближе. Мирьяна, Иванка и Иван увидели это тоже и побежали на верх холма, Вицка пошла за ними, следуя за Марией и Яковом, которые еще ничего не видели.
Шедшие позади были удивлены, увидев как, поспешно дети устремились наверх. Они бежали, но казалось, что они летели над колючими кустами, камнями, скользкими от мхов, как будто невидимая рука вела их с низа холма туда, где их ожидала Божия Матерь.
Тройная вспышка света озарила небо. Все увидели детей, распростертых перед Пресвятой Богородицей вместе с маленьким Яковом, который кричал во весь голос: “Я вижу Пресвятую Богородицу!”.
Затем и Мария ее увидела! Мария пристально посмотрела и упала на колени рядом с Яковом. Страх переполнял их, но вместо того, чтобы убежать, они почувствовали желание очутиться поближе к этому небесному видению и встретиться с Ней. В тот день Святая Дева Мария появилась без ребенка. Все шестеро детей смотрели на Нее и молились.
“Отец наш, сущий на небесах, да святится имя Твое…”
Пресвятая Богородица нежно смотрела на каждого из них, и, казалось, ласкала их взглядом, присоединяясь к “Отче наш”, но молчаливо слушая “Радуйся, Мария”. Затем Она присоединялась к ним снова.
После молитвы Иванка первая осмелилась спросить у Пресвятой Богородицы:
“Как моя мама?”
“Хорошо, хорошо”.
Они спросили, придет ли Она снова. Она утвердительно кивнула и затем исчезла.
Брат Иванки, который тоже там был, подумал, что все они сошли с ума. Он видел, как все они сконцентрировались на одной точке и шевелили губами, но он ничего не видел и не слышал. Дети не отвечали. Их лица светились радостью, и было ясно, что они созерцали божественное видение, которое наполнило их сердца безмерной любовью. После видения они осознали, что Яков упал на колени в колючий кустарник, но у него не было царапин. Мария, стоявшая на коленях на пчелином гнезде, не была ужалена.
Маленький Яков, блаженно улыбаясь сказал: “Как Она была прекрасна. Я никогда не видел такую красивую женщину. Сейчас я бы умер без сожаления, ведь я видел Пресвятую Богородицу”.
В своей детской невинности Яков был уверен, что он видел Пресвятую Богородицу, потому что Она пленила его и позволила ему почувствовать огромную материнскую любовь, поэтому он, увидев Ее, пожелал остаться с Ней навсегда.
Направляясь обратно вниз, дети еще раз увидели Пресвятую Богородицу. Она улыбнулась и сказала: “До свидания, Мои ангелы!”
Когда боговидцев спросили, уверены ли они в том, что видели Пресвятую Богородицу, Вицка ответила: “Я абсолютно уверена, я больше чем уверена!”
Дети описали Пресвятую Богородицу как молодую красивую Женщину. Ее красоту невозможно было описать словами. Ее мягкий голос трогал сердца. Дети пытались описать голубые глаза Пресвятой Богородицы, но они никогда не видели такого оттенка голубого цвета на земле.
Иванка шла и плакала. Очутившись дома, она бросилась в объятия бабушки, рыдая, потому что она очень сильно скучала по маме, и сожалела о том, что не могла разделить с ней этот чудесный момент.
Ее отец Иван был в Германии, и он все слышал о видениях, посланных Пресвятой Богородицей ее дочери. Он боялся, думая, что она была единственной боговидицей, однако он успокоился, узнав, что видения были еще пятерым детям. Он думал, что это продлится лишь несколько дней и затем все пройдет, и его маленькую девочку оставят в покое!
Слова, которыми Пресвятая Богородица успокоила Иванку, сказав, что ее покойной маме было хорошо, распространились по всей деревне. Все знали, что Ягода была религиозной женщиной и хорошей матерью, но никто не считал ее святой, и поэтому эта новость уменьшила страх перед смертью. Вицка отнеслась к этому спокойно, и хотя она была также удивлена, как и остальные, она сохраняла спокойствие и приняла этот неожиданный дар небес всем сердцем. Но больше всего ее беспокоило то, как ей следует себя вести, когда она встретит Пресвятую Богородицу в следующий раз, поэтому она спросила бабушку, как следует молиться на следующий день, ожидая видения на холме. Ее бабушка посоветовала ей молиться точно так же, как она всегда молилась в Меджугорье, особенно во время зимних месяцев: Символ веры, “Отче наш”, “Радуйся, Мария”, “Слава” 7 раз как радостные таинства розария Пресвятой Богородицы.
Ее бабушка и другие пожилые женщины предложили ей взять с собой святую воду и окропить видение:“Если это Пресвятая Богородица, то Она останется, если же это дьявол, то он исчезнет без следа, как только почувствует воду!” Вицке не пришло в голову, что это мог быть дьявол, но она решила последовать совету. В Меджугорье по старой традиции раз в неделю хозяйка дома окропляла каждую комнату в доме, двор и хлев святой водой для того, чтобы оградить дом от зла.
Когда после второго появления Пресвятой Богородицы Мирьяна пошла спать, она продолжала думать о неописуемой гармонии и красоте лица Пресвятой Богородицы. Ей хотелось созерцать Ее вечно. Она постаралась запомнить каждую деталь, так как почувствовала, что слишком долго ждать завтрашнего дня, чтобы увидеть Пресвятую Богородицу.
Ей было интересно, почему ей из всех людей выпала такая милость ей, простой девочке, не отличающейся от сотен других. Подумав так, она почувствовала, что ей необходимо поговорить с Пресвятой Богородицей, и она помолилась:
“Пресвятая Богородица, научи меня правильно молиться и покажи мне, как я могу быть полезной и совершать добрые дела?”
Иван еще больше ушел в себя. Ему было интересно, почему именно он из всех прочих был избран видеть Пресвятую Богородицу. Он, который был ничем не лучше остальных ни как молодой мужчина, ни как христианин. Он спрашивал себя: “Почему?” Небесная картина запечатлилась в его сердце, он в тайне надеялся, что снова увидит небесный образ завтра, послезавтра и после послезавтра.
Возвратившись домой, маленький Яков пронзительно закричал с самого порога: “Мама, мама, я видел Пресвятую Богородицу!”
“Да, конечно, сын”, — был удивленный ответ мамы.
“Правда, мама, клянусь тебе… Я видел Пресвятую Богородицу!”
“Хорошо, сын… Ты видел Святую Мать… Хорошо, мы это обсудим!” Мама маленького Якова была обеспокоена.
“Мам, послушай меня. Пресвятая Богородица вернется завтра!”
“Успокойся. Ты пугаешь меня!” – Она стояла неподвижно, уставившись в пустоту.
Яков собрался что-то сказать, когда появилась Святая Мать. Она улыбалась ему, убеждая, что найдет способ успокоить его взволновавшуюся мать и даст ей силы поддержать его. Его мама не видела Ее. Чуть позже мальчик пошел спать, но уснуть не смог. Он спрашивал себя: “Действительно ли я видел Пресвятую Богородицу?” Его сердце трепетало, ведь приятное видение Небесной Матери, улыбающейся ему, стояло перед глазами. Чтобы убедить себя, что все это произошло в действительности, он прошептал: “Спокойной ночи, Пресвятая Богородица. Завтра Ты придешь, чтобы увидеть меня снова, не так ли?”
Двоюродный брат Вицки, Маринко Иванович пошел сообщить священнику отцу Зринко о том, что случилось на холме Подбрдо. Отец Зринко был флегматичным человеком и люди любили его чувство юмора. Он спокойно прокомментировал: “Тот, кому дано видеть, пусть видит; кому не дано, пусть не видит!”
ну-ну 
Володя, введи в курс дела, есле сам в курсе...